Тарас, якого ми не знали... Забудьте про сумного дядька в кожусі. Тарас Шевченко був стильним європейським чоловіком! Модний. Освічений. Бунтар з вогнем у очах.

Він не сидів склавши руки. Він ламав стереотипи! З кріпака став зіркою аристократичних салонів. Душа компанії. Людина, яка знала ціну свободі.

Народився в родині кріпаків, але не злиденній. Батько чумакував — був далекобійником свого часу. Дід і батько вміли читати. У заповіті Тарасового батька були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

У 8 років Тарас — єдиний серед братів і сестер — пішов до школи. Перший його заробіток – допомога священнику у відспівуванні небіжчиків.

У 12-15 років Тарас був готовий ходити селами 15–20 км, шукаючи собі наставника у малюванні. Це – про його шалену жагу до знань.

Шевченко був селф-мейд-меном задовго до появи цього терміну. Народився кріпаком, а помер – Генієм! За його викуп з кріпацтва заплатили 40 тисяч доларів у сучасному еквіваленті. Тому що він був того вартий!

Це був європейський інтелектуал: Тарас навчався в Академії мистецтв, отримував медалі, створив понад 1300 мистецьких творів. Його перший "Кобзар" розкупили за два тижні — справжній бестселер!

Шевченко носив модний одяг. Заробляв непогані гроші. Ходив на вечірки. Закохувався. Грав у карти. Фліртував із жінками. Розмовляв кількома мовами.

Особисте життя було сповнене драматизму. Сошенко, який допоміг звільнити Тараса, і сам Шевченко закохалися в одну дівчину — Марію Європеус. Вона обрала Тараса. У нього була закохана княжна Варвара Рєпніна — онука Кирила Розумовського. Але жодні стосунки не склалися.

Його любили жінки. Його поважали аристократи. Його боялася російська імперська влада. Він був небезпечним для росії – бо розпалював у серцях українців вогонь свободи.

Йому заборонили писати й малювати? Він продовжував таємно! Його відправили в солдати? Він не зламався. Його намагалися стерти з пам'яті народу? Не вийшло!

Він не боявся говорити правду. "Борітеся – поборете!" – його слова звучали на Майдані 2014 року. Пророчі слова. "Вогонь запеклих не пече" – повторюють українські воїни на передовій сьогодні. Його вірші – не музейні експонати. Вони – зброя. Вони – ліки. Вони – голос, який кличе до свободи.

"Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть." Ці слова висічені в наших серцях. Коли українці читають "І на оновленій землі врага не буде, супостата", вони вірять, що так і буде. Коли повторюють "Борітеся – поборете", вони знають, що переможуть.

Справжній Шевченко – це не пам'ятник, не скам'янілий бюст. Він живий. Він у кожному, хто бореться за Україну.

 Сон весняного лісу

(зі збірки оповідань "Зелені чари")

 Щоразу навесні, коли повертаюся з дачі, заходжу в ліс подивитися, як з’являється сон-трава. Серед сухого торішнього бадилля мовби
починає куритися димок: то виростають сиві волохаті листочки. Дим здіймається вище, стає густішим - точнісінько так розгоряється вогнище. І ось нарешті пробиваються лілові з золотом язички полум’я - квіти сон-трави.
 До цього зілля в народі склалося добре, зворушливе ставлення, адже його вважають сиротою. Як і людських сиріток, мачуха будить його дуже рано: „Сон, сон, іди вон, усі квіти зацвіли, тільки тебе нема!”.
Сон устає, виходить нагору, а воно ще й сніг, і лід, холодно йому в босі ніжки, а нікому пожаліти...
 Ото, щоб зігрітися, він вибирає сухі та сонячні місця в соснових і мішаних лісах, на галявинах, схилах.
В Україні є п’ять видів сон-трави. Найпримітніший з них - сон великий. Він і справді великий: лілові квіти бувають до 6 сантиметрів у довжину.
Сон розкритий, або широколистий, дещо менший, з широко розтуленими зірчастими квітками.
 Найменші квіти, усього до 2 сантиметрів, має сон чорніючий. За темний колір його ще називають лісовими чорнобривцями.
 У Криму росте сон таврійський, ліловий, як і більшість видів.
 Є й білий сон, він поширений у Карпатах. А от в Альпах цвіте жовтий сон.
 Ці квіти люблять зростати рясно, часом ліс від них аж фіолетовий. Як у вірші Михайла Драй-Хмари: „Засинив волохатий сон яри”.
 Але його немилосердно зривають, тому він потребує охорони. Сон великий і білий занесено до Червоної книги України. До речі, пухнасті й ласкаві, мов кошенята, квіти сон-трави не такі вже й безпечні. Це отруйна рослина. Бджоли можуть загинути, беручи з нього взяток.
 А народні цілителі добре знають, що висушений сон можна використовувати як ліки тільки після Спаса, тобто витримавши його кілька місяців після збору.
 Тільки чому ж він сон, якщо навесні прокидається так рано, раніше, ніж інші квіти? Бо чутливо реагує на негоду: перед дощем не розтуляє квітів, ніби спить.
 А ще сон-трава - чарівна рослина. Кажуть, коли на ніч покладеш його квітку під подушку, то присниться твоє майбутнє.
...Цікаво, а що сниться лісові, у якому він цвіте?

25 лютого--День української жінки,дата встановлена до Дня народження видатної поетеси,письменниці і громадської діячки--Лесі Українки.

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах.

Бог дав жінці розум,щоб було два полюси правди.

Поверніть мені мій захват перед жінкою. Хоч трохи магії,загадки,недосяжності.

...жінка як музика,--її можна любити, навіть не дуже розуміючи.

Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажаю підтримувати в ній цей стан.

Жінки довше переживають образу, незалежно від того,вони образили,чи їх ображено.

Ліна Костенко

 

 Випав сніг

Вдягнувшись тепліше,

Морозяним ранком

Мариночка вийшла

І стала на ґанку.

— Як гарно навколо!

Все вкрилось кругом

Пухнастим та чистим

Блискучим сніжком.

У білому вбранні

Зелені ялини.

Під сніг, як під ковдру,

Сховались рослини,

Щоб їх не дістали

Морози страшні,

Щоб взимку заснути

Й ожить навесні.

Ставаймо на лижі,

Сідаймо в санчата,

Берімо коньки,

Щоб стрілою помчати!

Хай щоки щипає

Мороз жартома!

Хороша погода!

                     Весела зима!  Автор: Забіла Наталя